Сумні думки, нема чому радіти,
Журба на серці, як тривожна тінь
Та забирає їх холодний вітер,
Несе кудись за обрій, в далечінь.

Мороз скрипить сріблястим, білим снігом,
Промінчик сонця блиснув із-за хмар,
Думки тремтять сумним, шаленим бігом,
Та серед них - надія, як нектар.

Вдень і вночі вона в душі жевріє
З молитвами до Господа завжди,
Лише любов та віра і надія
Спасали наші душі від біди.

Усе мине, повисихають сльози,
Засвітить щедро сонце із вікна,
Розтане сніг і пропадуть морози,
Та розцвіте на серці знов весна.

Зима з собою забере тривогу,
Повернуться усі захисники,
Здобудемо найбільшу Перемогу
Захистимо країну на віки...
©Орест Міщанчук.